Новини > Святослав Вакарчук: cьогодні я на своєму місці

24 червня “Океан Ельзи” завершує тур по Україні концертом у Києві. А восени лідер групи обіцяє запустити свій перший продюсерський проект.

- Святослав, Роман Балаян нещодавно здивував мене, розповівши, що пропонував вам головну роль у своєму фільмі і дуже жалкував, що не склалося. Невже не горіло бажанням знятися в кіно?

- Ніколи такого бажання не було. І, чесно кажучи, до сих пір немає. А мій принцип – все треба робити із задоволення. Так я і не вважаю себе людиною, яка вміє грати.

Я про себе був невисокої думки. І зараз в багатьох речах про себе невисокої думки. Великим співаком себе не вважаю і ніколи не вважав. Я співаю душею, а не голосом.

— Святослав Вакарчук —

- А Балаян вважає…

- Може бути. Але сьогодні я на своєму місці: ось випустив нову платівку, зробив великий тур.

- На тур ви свої гроші тратите?

- Частково свої, частково гроші нашого партнера – “Славутич”.

- Скільки коштує організувати такий тур по 27 містам України?

- Я б не хотів про це говорити. Не тому, що я боюсь, а тому, що не знаю. Це великі гроші.

- 100 тисяч або більше?

- Шестизначна сума в доларах точно.

- Мільйон?

- Менше мільйона… Давайте, не будемо “опошляти” все цифрами…

- Ви постійно експериментуєте. Наприклад, придумали грати з оркестром в оперних залах. Були невдалі експерименти?

- Ми не намагаємося наслідувати когось. Саме тому я ніколи не робив дуетів з поп-виконавцями. Наша улюблена співачка, з якою ми робили дует, – це Ніна Матвієнко. Вона – ніжна, красива, дуже українська. Цікаво було б зробити дует з Ніно Катамадзе, ми навіть обговорювали з нею це.

“Хто в ложі, тремтіть коштовностями”

- Вас влаштовують концертні майданчики у Києві?

- Палац спорту влаштовує. Єдине – він для нас маленький. Але великих майданчиків і в світі ніде немає. Там у середньому вміщується 12 тисяч глядачів. Є декілька – на 20. Наприклад, у Москві. А так – якщо ти хочеш бути масовим, йди на стадіони.

- Клубних концертів не буде?

- Побачимо.

- Але серед ваших слухачів є люди, які ні на стадіон, ні в Палац спорту не підуть…

- На “Океан Ельзи” підуть.

- Але все ж таки вони воліли б клуб.

- 90% людей, які приходять в Палац спорту, заплативши по 70-100 гривень, не можуть по 300 гривень заплатити за концерт в клубі. А в інших містах і 100 гривень – великі гроші, квитки робимо по 40-50 гривень. І що ж, робити окремий концерт “для чорних” і окремий “для білих”?

- А що вас у цьому бентежить?

- Іноді ми робимо тури – “Тихий океан”, наприклад, – з сидячий аудиторією. Тоді просимо тінейджерів з розумінням до цього поставитися. І тінейджери змушені підлаштовуватися. Але на рок-концерт, вибачте, панове “білі комірці”, одягніть джинси.

- Тобто столиків, накритих для особливо важливих персон, не буде…

- Ніяких столиків не збираємося робити. У нас є дорогі квитки – місця ближче, обгороджені, можливо, якимось чином. Хто хоче більшого комфорту – нехай платить гроші. Як колись сказав Джон Ленон на одному з концертів: “Хто на “гальорці”, ляскайте в долоньки, а ті, хто в ложі, тремтіть коштовностями”.

Ринок заповнений на 20%

- Результатами продажів попереднього альбому – “Глорії” – залишилися задоволені?

- Так. Думаю, що більше ніхто не продавав. Те, що він у кілька разів перевершив звання “платинового”, – це факт.

- Отже, у вас немає конкуренції? Хіба це добре?

- В Україні настільки маленький музичний ринок, що його потрібно розширювати і розширювати. Це не пивний ринок. Відсотків 80 ще порожнього місця. Ось нехай він буде на 100% заповнений, тоді ми подивимося, чи з’явиться конкуренція. Хоча вже зараз вода набирається і гребля прорветься. Завжди кількість переходить у якість. Думаю, ще рік-два – і ми побачимо щось яскраве.

- На краще або гірше змінилися за останні два-три роки правила гри в українському шоу-бізнесі?

- Мене не дуже цікавить, що робиться всередині українського шоу-бізнесу, оскільки його форма і сутність не викликають у мене захоплення, а, скоріше, “скепсис”. Наш шоу-бізнес досить примітивний, обмежений, самозакоханий і зациклений на собі. Тому ми намагаємося бути осторонь. Природно, я не хочу бути таким снобом, який говорить, що це все не про мене, але при цьому заробляти гроші, показувати кліпи, крутитися по радіо. Так, ми робимо якісь речі, які потрібно робити.

- Знаю, що “ОЕ” витрачає чималі гроші на дослідження слухацьких уподобань…

- За чим ми стежимо, так це за реакцією аудиторії. Але стежимо не для того, щоб підлаштуватися. Мені це цікаво як майбутньому продюсерові. Я збираюся зайнятися продюсеруванням молодих. Хочу спробувати.

- Думаєте, вдасться побачити і витягти талант?

- Так я і себе так побачив. Я про себе був невисокої думки. І зараз в багатьох речах про себе невисокої думки. Великим співаком себе не вважаю і ніколи не вважав. Я співаю душею, а не голосом.

А ось композиторські амбіції для мене дуже важливі. Вважаю, що як раз це я вмію робити добре. Мої амбіції як поета, мабуть, не такі сильні.

- І як скоро запустите продюсерський проект?

- Думаю, з осені почнемо.

- Можете назвати прізвища музикантів?

- Поки що ні.

- Тоді розсекретьте хоча б, яку музику вони будуть грати?

- Можливо, ми знайдемо і виховаємо якого-небудь нового сучасного українського барда. Шляхи Господні несповідані.

Я – хороший стратег.

- Про вас говорять як про лідера, який все відслідковує сам. Це так?

- Не перебільшуєте моїх можливостей. От зараз у нас вийшов альбом, закінчується тур по країні. Потім заплановано 15 концертів на Заході. Потім близько двадцяти в Росії. Я відстежую стратегічні речі. Інші речі довіряю людям, які у нас працюють. Більшість з цих людей пройшли разом зі мною, і вогонь, і воду, і мідні труби.

- Скільки людей у вашій команді?

- Я не рахував. Але досить багато. Близько двадцяти.

- І що вдається як лідеру “ОЕ” краще всього?

- Я, напевно, непоганий чоловік, який вміє ставити завдання. Але навряд чи я людина, яка отримує задоволення від управління людьми. І взагалі, у нас немає понять начальник-підлеглий.

- Невже немає ніякого табеля про ранги…

- Звичайно, є ідеологічні люди. Є Ляля Фонарьова – ідеолог просування бренду. Вона тримає в своїх руках все, пов’язане з цим процесом. Але й вона часто дає людям свободу…

- Чия думка вас хвилює?

- Мені дуже важлива думка моєї коханої жінки, надзвичайно важлива. Дуже важливо думка людей, з якими я працюю. Думка моїх батьків, друзів.

- А важливо, що “ОЕ” визнаний російськими музичними експертами кращою групою СНД?

- Нехай на мене не ображаються, але, напевно, ні. Це суттєво для бренду “Океан Ельзи”. Але це не суттєво для Святослава Вакарчука.

- Моя 16-річна дочка любить “Океан”, і я люблю, хоча різниця у нас 25 років… Хто ж ваш слухач?

- Подивимося, як буде з “Мірою”. Це досить дорослий альбом. Буде дивно, якщо він приведе в армію наших шанувальників нових тінейджерів. Те, що “Модель” приводить тінейджерів, це зрозуміло. І навіть “Глорія” – зрозуміло, тому що там є такі пісні, як “Без бою”. Як буде з новим альбомом – не знаю. Завжди є хтось, хто розчаровується. Є люди, які любили нас у часи “Моделі” і потім почали вважати, що ми стали іншими.

- Більш “попсовими”?

- Для мене “Модель” – найбільш попсовий альбом. “Я на небі був” був набагато внутрішньо надривним, чи що.

З батьком говоримо про теоретичну фізику.

- А ваша підтримка Українського книжкового форуму? Цього хочеться чи потрібно?

- Хочеться, щоб люди більше читали.

- І скільки, на вашу думку, потрібно для цього років?

- Україні лише 16 років. Я думаю, ще років 10 – і все стане на якісь рейки. Нашому поколінню треба змиритися, що в кращому випадку в глибокій старості ми побачимо щось красиве і хороше. Точніше не змиритися, а прийняти це. І працювати на те, щоб це побачили діти та онуки. Просто чекати дива – раптом прийде хтось і за 5 років переробить тут все – це нереально.

Давайте дивитися правді в очі. Навіть політика, що навколо нас відбувається, це нормальний процес становлення організму…

- Ви різко віддалилися від політики. Чому?

- Кілька пісень у нашому новому альбомі мають явно виражений соціальний контекст. І я продовжую брати участь у різних соціальних ініціативах. Щодо прямої участі у політичних проектах… Я не хотів би займатися політикою, але якщо я зрозумію, що іншого виходу немає, я буду нею займатися.

- А з батьком ви про політику часто розмовляєте?

- З батьком ми розмовляємо про теоретичну фізику. Я люблю говорити з ним про науку, про історію. Звичайно, розмовляємо і про те, що навколо нас відбувається. І про родину, про побутові речі. Але, як правило, говоримо на якісь глобальні та інтелектуальні теми. Він має на мене великий вплив.

- Чи вдалося уникнути конфлікту “батьки і діти”?

- Мудрість мого батька як раз в тому, що він зумів зробити мене своїм другом. Це людина в моїй системі координат ніколи або майже ніколи не помиляється. Коли він говорить “так” або “ні”, то, як правило, виявляється правий. Колись це мене навіть лякало. Але зараз я ним захоплююся. Мати такого батька, який завжди правий, а ти не завжди, це, напевно, важко. Але мати такого друга – це добре.

Ненавиджу скритність

- А мама – теж друг?

- Мама – це мама. Людина, яку я безмежно люблю.

- Ви робили виставку її картин у Львові?

- В основному це була заслуга батька…

- У вас мама професійна художниця?

- Ні. Вона, як і тато, фізик. Але в ній, напевно, фізики менше, ніж художника. Вона художник від природи. А ось я малювати не вмію. Весь свій талант, який мені дав Бог, він вклав в голову… А в руки – нічого.

- Ви людина емоційна? Можете раптом дуже сильно розгніватися, накричати?

- Можу. Я не тримаю в собі. Вважаю, що якщо у випадку з незнайомими людьми або з тими людьми, з якими ти перебуваєш в певній конфронтації іноді краще промовчати, то з близькими людьми – не можу. Якщо я люблю людей і мені щось не подобається, то я швидко і різко “вивалюю” все на них. Я ненавиджу – хоча ні, ненавиджу – погане слово… Я погано сприймаю скритність.

- Ви вмієте робити гроші: в бізнес інвестувати, грати на біржі?

- Я тілець за гороскопом. Природно, я – людина, яка цінує матеріальні речі. Але для мене гроші не є тим, заради чого варто жити. Хоча, кажуть, що у мене є бізнес-жилка. Але я не хочу займатися бізнесом. Я можу віддавати гроші друзям, щоб вони їх якось нарощували, вкладали в нерухомість. Але бути одержимим цим – ніколи. І потім, буду відвертий, я не настільки багата людина, щоб піклуватися, що робити з грішми. У мене є багато друзів, поряд з якими я розумію, що у мене взагалі немає грошей.

- А які атрибути успішності є у вас – дорога машина, великий будинок, одяг модних кутюр’є?

- Машина є. Але мені не важливо, скільки вона коштує. Мені важливо, щоб вона була зручна та швидка. А коли ці критерії поєднати – розумієш, що це дорога машина. Я їжджу на BMW останні кілька років. У нас гарна, велика квартира. Заміського будинку немає… Що ще? Одяг… Для мене важливо одягтися в те, що мені йде, і в те, що мені подобається. Я можу надягти речі, у яких різниця в ціні в 100 разів.

- На що можете собі дозволити нерозумні витрати?

- На подорожі. За будь-які гроші. І на близьких.

- Куди найбільше хочеться поїхати?

- У Японію і в Бразилію… Так, і ще в Індію. Лялька (Ляля Фонарьова – примітка редактора), щоправда, там вже була, а я ні.

- Які щеплення робите від “зіркової” хвороби?

- У мене немає такої хвороби. Виховання батьків та інтуїтивне оточення правильними людьми. Я взагалі вважаю, що заслуга моєї коханої жінки в тому, що я такий, як я є, не менше. І я хочу, щоб це всі знали.