Святослав Вакарчук
Він не виносить фальші: ні на сцені, ні в повсякденному житті… Він завжди говорить те, що думає, і веде себе так, як йому підказує серце… Він – “найчесніший океан”. Мій співрозмовник – соліст гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук.
АНКЕТА
- Ім’я – Святослав Вакарчук
- Улюблене місто – Львів
- З алкогольних напоїв віддає перевагу віскі і сухому вину
- Лівша
- Любить плавання, біг, займається на силових тренажерах
- За гороскопом – Телець
Слава, Ви народились в інтелігентній сім’ї: батько – професор, мама – педагог. “Класичний” варіант передбачає наявність у такій родині некерованого чада…
Не можу сказати, що в дитинстві хуліганив і вів бандитський спосіб життя, але був непосидючим. Мені завжди хотілося зробити щось особливе, виділитися, бути не таким, як усі… Це бажання в мені залишилося досі, і, напевно, завдяки ньому я рухаюсь вперед…
У житті будь-якої людини настає момент, коли вона розуміє, що дитинство закінчилося, вона стала дорослою…
Моє дорослішання проходило в два етапи. Перший – у Львові: я закінчив університет і став жити окремо від батьків. У нашій родині дуже сильні традиції: мене ніколи не залишали сам на сам зі своїми проблемами, захищали від будь-яких ударів долі, але вже тоді я відчув, що є речі, які ніхто за мене не зробить.
Чесно кажучи, це були “квіточки”… Справжнє дорослішання відбулося після переїзду групи “Океан Ельзи” в Київ. Мені виповнилося 23 роки, друзів в столиці практично не було, колеги по гурту опинилися в аналогічній ситуації – наданими самим собі… І я остаточно зрозумів, що треба ставитися до життя серйозно, вміти відповідати не тільки за себе, але й за інших. Я навчився це робити…
Цікаво, чи не виникало у Вас на цьому шляху сумнівів у своїх силах, здібностях?
Ні. Як раз більше було самовпевненості. У чомусь це допомагало, в чомусь заважало. У мене не було комплексів з приводу моїх здібностей, швидше – з приводу зовнішності, але це є у всіх молодих людей…
Хотілося бути високим, струнким блондином?
Блондином – ні. Я завжди спокійно ставився до “привілейованості” світловолосих людей. Мені, наприклад, симпатичні чорняві дівчата, і те, що я сам чорнявий – теж подобається…
Слава, вас часто порівнюють з Джимом Морісоном, лідером гурту “Дорс”. Як ви до цього ставитеся?
Дай Бог, щоб життя не закінчилося так, як у нього (Джим Морісон загинув від передозування наркотиків. – примка автора). Мені здається, Морісон був гарною людиною, дуже талановитою, але не думаю, що гурт “Океан Ельзи” схожий на “The Doors”.
Я довго не розумів, чому мене порівнюють з Джимом, а тепер, здається, знайшов схожість… Може, у таких людей, як він, я вчився бути природним, справжнім, “відпускати” свої почуття на сцені… Адже більшість артистів на публіці грають придумані образи – нехай красиво, добре, але грають…
А ви – виняток?
На записі “Різдвяних зустрічей” Алли Пугачової “за планом” всі повинні були веселитися, стрибати перед камерою… У мене в той момент був не райдужний настрій, я спокійно сидів і спостерігав. До мене підійшов один колега і сказав: “Йдемо веселитись. Ти повинен бути актором!” Я відповів: “Я – музикант, а не актор”.
У музиканта, в принципі, немає необхідності бути видимим. Можна все життя займатися музикою і залишатися в тіні. Напевно, навіть Бетховена не всі впізнавали в обличчя… Звичайно, сучасний шоу-бізнес накладає відбиток: потрібно зніматися у кліпах, виступати на концертах… Але навіщо при цьому вдавати з себе того, ким ти не є? Думаю, мене люди люблять за мої пісні…
Схоже, ви схильні “ускладнювати” життя, шукати у всьому підгрунтя, “подвійне дно”?
Немає людей, які все ускладнюють, або, навпаки, спрощують… Все залежить від ситуації. Іноді я не бачу того, що лежить під ногами, кидаюся в якісь авантюри не замислюючись, а буває, боюся перейти дорогу, уявивши, що зараз мене раптово зіб’є машина…
А у відносинах з жінками? Скажімо, товариство красивої дами вас обтяжує, чи навпаки?
Поруч з гарною жінкою завжди легко. Мені легко з будь-якою людиною, якщо вона мені подобається. Не важливо, якої вона статі. Правда, іноді у спілкуванні з жінками важко розібратися, що ж переважує: фізичний потяг або інтерес до дівчини як до особистості…
Піддатися своєму потягу легко, можливостей дуже багато, але я ніколи цього не роблю… Мені здається, треба знайти людину, яка б підходила в усьому. “Хотіти” жінку і не бачити в ній нічого, крім краси тіла, так само погано, як цінувати тільки особу дівчини й не відчувати до неї фізичного потягу. Повинна бути гармонія…